"Елегія Риму"
Образ жінки в традиціях італійського Ренесансу (XVI ст.). Про це свідчать її пишна зачіска, багатошарове намисто та витончений профіль, що є характерними рисами тогочасної моди.
"Elegy of Rome"
A wondrous vision rose before mine eyes — not as a fleeting memory, but as a reflection in the alchemical mirror of time, where the past fadeth not into oblivion, but bideth its hour until a gaze lighteth upon it once more. And this befell in Rome, the Eternal City, where every stone treasureth more than a mortal tongue can utter.
I behold this image and descry a lady of high degree, most radiant and noble, fashioned in the canons of the Renaissance, which hath not passed away but endureth — in every profile, in every line, in every glance. Her tresses are pompous and subtly entwined, like a diadem invisible, crowning not worldly power but sovereign virtue. Her necklace, manifold and rich, wrought of oriental pearls and precious gems, gloweth with a soft lustre, not to beguile, but to affirm the majesty of her spirit.
Her profile — exquisite, as if graven upon antique medals — is turned not toward me, but as if into another ethereal dimension, where all moments are already consummated and yet but only commencing.
— “By what wind hath thy soul been cast upon my shores, O wandering pilgrim?” she whispered, without turning, her voice as sweet as the echo of a forgotten lute.
— “I am but a humble captive of thy beauty,” I replied, inclining my head. “I have come only to consume away in the radiance of thy majesty.”
— “Then have a care,” she spake with a sigh scarce heard. “In Rome, even a chance glance may turn into eternal love... or into eternal stone.”
And then I perceived: this vision is no elegy for things bygone. ’Tis a cantilena of that which never passeth away.
"Елегія Риму"
Дивна візія постала перед очима моїми — не яко спомин, а яко відбиток ув алхімічнім дзеркалі часу, де минувшина не щезає в небуття, а лише чекає, допоки на неї знову звернуть погляд. І було се у Римі, граді вічнім, де кожен камінь пам’ятає боліє, ніж здатне виректи слово смертного.
Зрю на сей образ і бачу жону пресвітлу та вельможну, сотворену у канонах Відродження, що не минуло, а триває — у кожнім профілі, у кожній лінії, у кожнім погляді. Зачіска її препишна, хитромудро сплетена, мов діадема невидима, що не владу, а чесноти вінчає. Намисто ж многосложне, з перлів оринтальських та каміння коштовного, тихо сяє, не зваблюючи, а потверджуючи маєтність духу.
Профіль її — витончений, мов на античних медялях викарбуваний, звернений не до мене, а ніби в інший вимір етерний, де всі миті вже звершились і водночас лише зачинаються.
— «Яким вітром прибило вашу душу до моїх берегів, о блудний мандрівче?» — прошепотіла вона, не обертаючись, і голос її був солодким, мов відлуння забутої лютні.
— «Я лиш смиренний полонений вашої краси, — відказав я, схиляючи голову. — Прийшов, аби згоріти у променях вашої величі».
— «То бережіться, — мовила вона з ледь чутним зітханням. — У Римі навіть випадковий погляд здатен обернутися на вічне кохання... або на вічне каміння».
І збагнув я тоді: образ сей — не елегія про минувшину. Се кантилена про те, що ніколи не минає.
🇬🇧 Technique: Hand-embossed metal (repoussé).Materials: Aluminum, acrylic, fire and milk patination.Size: 10×13 cm with frame (inner size: 7×10 cm).Features: Accompanied by a bilingual information plaque on a jute string.
🇺🇦 Картина виконана в техніці ручного тиснення на металі. Матеріали: алюміній, акрил, пластик (основа), патинування вогнем та молоком. Розмір: 10×13 см з рамкою, (внутрішній — 7×10 см). Доповнена двомовною інформаційною табличкою на джутовій нитці.
"Elegy of Rome"
A woman in the Italian Renaissance tradition (16th c.). Her elaborate hairstyle, layered necklaces, and elegant profile are characteristic features of the fashion of that era.
#Renaissance #ArtHistory #metalrepousse #fashionhistory #repujado
